Львівське метро
від: usik64 2015/10/03
Львівське метро (чи Львівський метрополітен) – бандерівська лякалка, місце страшних тортур рузкагаварящіх младєнцев і просто москалів, приховування жидобандерівських злочинів проти всєго прагрєсівного чєловєчєства, засіб швидкого пересування львів’ян і просто романтичне місце для хороших людей.
фото: http://ukrmemoria.com/w/images/c/c8/Ohrana_lm.jpg
Історія
Згідно з фофудійним дискурсом, Львівське метро планували збудувати ще на поч. ХХ ст. за часів Австро-Угорщини за проектами Будапештського і Віденського метро. Однак Перша світова і розвал імперії не дозволив втілити в життя проект.
Львівське метро почали будувати після звільнення міста військами Вермахту. У 1942 рік метро активно будувалось силами ОУН-М, проте в 1944 р. Львів зайняла Червона Армія і будівництво припинилося. Проте до цього моменту існували вже 2 станції. З 1944 по 1949 бандерівці вели підземну боротьбу проти радянської влади.
У 1991, після отримання “незалежності”, проект відродився. Будівництвом зайнялася відома фірма “Метробуд” з Ізраїлю. У 2004 році метро було здане в експлуатацію. Поїзди не пішли в нім, турнікети не запрацювали. 13 станцій запрацювали як катівні для незгодних, особливо для тих, хто гордо заявляв “Я – Росіянин! Львів – російська земля!”.
Станції
фото: http://ukrmemoria.com/w/images/7/76/Lviv_metro_plakat.png
На вході до метрополітену стоїть охоронець
Короткий опис станцій, складений ЖЖ-юзером toshirskij:
Бандерівська (на згадку про головного бандерівця Бандеру)– тут проводять випробування ліків на російських людях.
Незалежна (на честь акту самопроголошення “незалежності”)– сюди привозять вкрадених російських немовлят і варять з них борщ.
Гітлерівська (на честь “Гітлера-визволителя”) – тут знущаються над православними (РПЦ-МП) священиками.
Конотопська – катівня №1.
Шевченківська – катівня №2.
Лемберґська (на згадку про фашистську назву Львова) – тут знаходиться офіс метро, його керівництво.
Натовська (на честь сотоНатівців) – тут знаходиться учбовий центр метро – тут навчають мистецтву тортур над російськими людьми.
Бабо-параскинська (на згадку про відому оранжоїдку) – секретна станція, ніхто, окрім керівництва не знає, що на ній відбувається.
Гранична – сюди доставляють росіян, що намагалися перетнути межу т.з. “україни” з боку Польщі.
Донецька (гордовите знущання – назвати станцію ім’ям міста з 100% російським населенням) – розподільник, сюди привозять нові жертви.
Кримська (знову удар по моралі і російській гордості) – крематорій, тут спалюють останки тих, хто героїчно загинув під час тортур.
Українська (знову удар по російській гордості, ви розумієте?) – газова камера. Може пора вже відключити їм газ? Ні, Матінка-Росія не кине своїх одноплемінників в тимчасовій окупації.
Щаслива – тут знаходяться кімнати відпочинку для співробітників метро, душ і кінозал.[1]
Станції працюють 25 годин на день, 8 днів на тиждень. Працювати там вважається дуже престижно. Чергувати на станції в День Народження Бандери – ось те, до чого учать прагнути молодих львів’ян. (Якщо хтось не памятає це 1-го січня.)
Портал в Львівське метро є на станції “Львівська Брама” київського метро. Працює він тільки в один бік, на прийом москалів для тортур із столиці. У обидві сторони він працює тільки для Руслани і Вакарчука, коли вони хочуть відірватися від суворих реалій ВР і відпочити на історичній батьківщині. За повір’ям, одна з гілок московського Метро-2 (Д-6) веде теж до львівського метро, і також лише в один бік (із зрозумілих причин).
Приклад:
Завезли нас в «Бригидкы» (тюрьма на ул. Городоцкой, бывший монастырь св. Бригиды – Э.Р.), выстроили в дворе, и пришли – Отто Вехтэр, губернатор Галиции, этот… Бизанц, комендант Львова, Шухевич, конечно же. И сказали нам, что будем мы метро строить, делать все, что прикажут, за непослушание – расстрел, за попытку бегства – расстрел, за все расстрел…
Потом мы узнали, что метро здесь еще австрийский кайзер начал строить, пятнадцать станций сделали, достаточно красивых, с лепниной, позолотой, говорят, лично для кайзера строилось оно, а не для людей рабочих. Поляки позже его законсервировали, и входы-выходы замаскировали, чтобы никто не лазил туда. Вот их советские войска своевременно не нашли. А зря – именно по этим тоннелям «Роланд» по Львов и попал, ударив в спину нашим заградотрядам… Один из выходов как раз в «Бригидках» находился, через него мы в тоннели и попадали.
Мы новую линию делали. Было очень трудно. Во-первых, весь Львов на болотах стоит, нужно было все делать очень быстро, иначе либо водой тебя затопит, либо плывун тебя накроет, то есть или работаешь на этих бендеровцев и погибнешь, либо все равно погибнешь, и тело твое даже не найдут.
Люди умирали от истощения. Их тела забетонировывали в стены обделки. Кормили нас прескверно – суп из брюквы и щавеля на обед, ужасная каша на завтрак, на ужин – стакан чая. Света дневного мы не видели – с самого утра и до вечера в тоннеле, ночь – в камере. Многих оставляли спать прямо в тоннелях, на сыром бетоне, привязывая их цепями с металлическими ошейниками к стенам.
Хуже было тем, которые копали штольни и штреки – на них там и грунт сыпался, и вода лилась… А как обвалится – все, искать не будут, а тело найдут – в бетон…
А я, видно, понравилась одному бендеровцу. Молодой такой мальчик был – они же гребли парней из сел, нормальных даже. Их «рэкруты» «хрэщэння» проходили – собственноручно должны были убить русского, сварить из него «борьщь» и съесть. После такого любой человек убийцей станет… А он мне незаметно то кусок хлеба сунет, то сала, то колбаски немного, шоколаду немного пару раз давал… Я это ела незаметно, а сама думала – ну погоди, сучёныш, придёт Красная Армия, припомню я тебе твои подачки… Видно, и выжила я только потому, что рассчитаться с ним хотела.
– А кто из высокопоставленных нелюдей строительством интересовался? Гитлер приезжал?
Нет, Гитлера не было. Немцы вообще сильно метром не интересовались, разве что СС, да и то все работы на Шухевича спихнули. В 42-м году к нам Бендера приезжал с инспекцией. Удручающее впечатление. Он маленького роста был – как карлик, метр ростом, только голова очень большая. И глаза были у него красные, и светились как будто. Он всюду с собой таскал свою жену – высокую худую блондинку-немку (мы называли ее «немецкая овчарка») и постоянно ее бил. У него была палка крепкая, бендеровцы такие называли «оцупком». Сами они носили палки покороче, но толстые, называли их «ципкамы». И вот этим оцупком он ее постоянно колошматил.
Помню, как-то раз Бендера инспектировал наш участок, и заметил девочку лет 17-ти. Она у нас шпалы укладала. Он приказал своей охране ее раздеть и привязать к рельсам. На глазах у всех нас он ее изнасиловал, встал и сказал на польском: «Ця москальска потолоч нэ заслужуе носыты в соби мое симья». И застрелил ее.
А потом… Фронт же ко Львову все приближался… К нам начали свозить пленных и пытать их. В тоннелях начали русских расстреливать. Работы по проходке сократились, потом их прекратили. В конце 43-го вообще перестали там что-то делать… Но эти пытки и казни… Это ужасно!!! (плачет – Э.Р.)
