лавочка – це місце в селі, де збирається молодь увечері. пацани і дєвки сюди приходять із пивом, фантою і насінням (раніше самі смажили, тепер є пачкове). сюди не обов’язково приходити нарядним, але це тіпа як правило “по умолчанію”. сюди приїжджають на мотоциклах і приходять пішком. ті, шо на мотоциклах, розкажуть, шо сьогодні в сусідньому селі має бути круто, і візьмуть щасливчиків із собою. а остальним і тут буде непогано. може, хтось і позавідує, але тільки на 5 сєк. тут багато говорять про рибалку, любов і майбутнє. ведуться наймиліші серцю розмови і складаються найпідступніші задуми. іноді хтось може принести кавуна (рідше – свого, часто – з обнесеного баштану). баштани обносять тільки в тих, кого “тіпа не жалко”, хоча для мене завжди було загадкою, як рішити, кого не жалко. після кавуна руки і щоки всі липкі, але то не проблєма, бо криниця недалеко. коло криниці палюбасу хтось когось обіллє водою, а той КОГО – скаже “йоб паю …”. тут любов починається зі стьобу. а закінчується часто свадьбою. це вже пізніше, а поки шо всі розходяться парочками, які утворюються теж “по умолчанію”.